Будинок пристарілих у Чернівцях для людей похилого віку — хороший варіант для старості? За та проти
Михайло, 51 рік, підприємець
Мені наявність будинків для літніх людей надає деяку впевненість. Хто знає, як життя складеться? Для мене найстрашніше – виявитися безпорадним. Коли я був підлітком, у нас сусід по сходовій клітці помер. Самотній старий. Двері до його квартири відчинили, коли вже запах розкладання на сходи пішов. Так ось, дід просто впав у ванній, зламав ногу і не зміг дістатися телефону, щоб «швидку» викликати. Лікарі тоді казали, що помирав він, швидше за все, довго й болісно. Ця історія настільки мене вразила, що я ще тоді для себе вирішив, що, якщо мені загрожуватиме самотня старість, піду в дім для людей похилого віку. Швидше за все, мені не доведеться цього робити – маю двох дітей, стосунки з ними чудові. Гроші на чорний день відкладені, тож на доглядальницю вистачить. Але все одно мені потрібно знати, що в крайньому випадку мені буде куди сховатися від самотності, коли я постарів.
Сергій, 43 роки, автослюсар
Нашій державі аби щось із громадян мати. Потрібно медицину розвивати і соціальні служби, щоб самотні люди похилого віку могли спокійно жити у своїх квартирах і при цьому не страждати. Зрештою, є соцпрацівники, які зобов’язані і за продуктами для одиноких дідусів-бабусь ходити, і квартири їх прибирати. Є медсестри, які могли б їх доглядати. За все це вже сплачено нашими податками. А державі все мало – їм ще й квартири треба у літніх людей відібрати!
Ольга, 44 роки, викладач
У мене мама – дуже літня людина. Вона живе в іншому місті, там її доглядати нікому. Я давно вже вмовляю маму переїхати жити до нас.
Ми б і доглядали її, і медицина тут, у столиці, краще. Але мама в жодну! Каже, на старість років у чужий будинок не поїде. І всі люди похилого віку такі – їм дуже складно до чогось нового звикнути. Переїзд для них – це величезний стрес! Тож не від хорошого життя вони в будинки для літніх людей переїжджають.
Олексій, 39 років, водій
Я б не хотів у будинку для людей похилого віку старість коротати. На мою думку, це рівнозначно визнанню, що ти даремно життя прожив: ні дітей не виховав, щоб доглядали на старості років, ні грошей не накопичив, щоб доглядальницю найняти, ні здоров’я не зберіг, щоб самому себе обслуговувати. На мій погляд, краще вже живцем у своїй квартирі згнити, ніж оточуючим зізнатися, що життя повз минуло!
Микола, 35 років, підприємець
Мені здається, старим не потрібно будинків престарілих боятися. Там за ними і догляд медичний, і умови проживання там уже не такі жахливі, як за Радянського Союзу. А вже в приватних пансіонатах умови взагалі кращі, ніж у санаторії. І чого триматися за свою житлоплощу, якщо все одно ви самотні і заповідати її нема кому?
Алла, 30 років, секретар
У мене тітка зважилася на цей крок. А що? Доглядати її нема кому – я її єдина родичка, але в мене грошей на доглядальницю не вистачає, а сама я не можу з тіткою сидіти – у мене робота. Загалом, порадилися і вирішили, що будинок для людей похилого віку – найкращий вихід із ситуації. Іноді я тітку там відвідую. Виглядає вона цілком щасливою. Почуватися краще стала, друзями-подружками обзавелася. У них тепер що не вихідні – екскурсії якісь, то вечори танців чи концерт самодіяльності. Тітка моя тепер у хорі співає! Хіба погано? А раніше вона навіть на лавці посидіти біля під’їзду не виходила!
Анна, 50 років, бухгалтер
Якщо стосунки з дітьми не склалися, гадаю, це найкращий вихід. Це краще, ніж жити у своїй квартирі, знаючи, що родичі тільки й чекають, що їм перепаде ваша житлоплоща у спадок. Наприклад, моя сусідка – бабуся 76 років – мешкає одна. За продуктами їй ми, сусіди, ходимо. А між іншим, у бабусі дві доньки та п’ятеро дорослих онуків! І живуть усі вони зовсім недалеко! Одна донька взагалі на сусідній вулиці мешкає! Діти до неї раз на місяць приблизно заїжджають, щоб перевірити, чи жива баба чи настав час спадщину оформляти. А коли бабусю до лікарні треба було відвезти, знову ми сусіди цим займалися замість рідних дітей. Краще вже в будинку для літніх людей доживати, ніж на таких дітей і онуків розраховувати!
Світлана, 55 років, продавець
Якщо мій син за мною доглядати на старості років не буде, я точно в будинок для людей похилого віку поїду – нехай потім лікті кусає, що спадок від нього поплив! А головне, дружині своїй нехай дякую скаже. А то як у квартиру до мене прописатися, то вона проситься, а як на дачі мені допомогти, то від неї не дочекаєшся!
Как вам статья?
